Лайла(День1)
В перекладі зі сванської мови, Лайла - це Палаюча!
Лайла - одна із священних гір Сванетії, 4-охтисячник, де більше льодовикових тріщин, аніж туристів на маршруті! Кожного тижня змінюється трек на вершину, тому дивитись на треки гідів минулих років немає сенсу!
Все почалося в Местії, столиці Сванетії! Містечко дуже автентичне, на кожному кроці Сванські вежі, занесені до спадщини Юнеско, які вважають 8-им чудом світу! Про Местію та вежі буде окреме відео на каналі! З Местії, щоб почати сходження на Лайлу, потрібно їхати 25 км по гірській дорозі до поселення Твібері! Вершину Лайли видно як з самої столиці сванів, так і всю дорогу! Приємно, коли ти з самого початку маршруту бачиш свою ціль на долоні, білою та кремезною, коли надворі неймовірна спека! Возять частенько тут Мітцубіші Деліки, 70% жителів їздять саме на них, переробляючи їх у високі позашляховики! З Местії ціна за 1-ну Деліку до Твібері - 100 ларі! Якщо знайти правильних людей, то можна доїхати аж до самої полонини, що на висоті 2200, зекономивши 4км, протягом яких 850 метрів вертикального підйому! Але ми на акліматизації не шукали легких шляхів, тому пішли пішки, правда найняли 2-ох коней, які допомогли нести палатки та їжу! Проте коні тут не є дешевими, потім як виявилось, дешевше втричі було б найняти машину, яка б вивезла все наверх! Ціна за коней - 300 ларі, або ж 2500 гривень!
Почали маршрут ми по треку МапеЧЗ, який показав спочтку не зовсім адекватну стежку, яка дещо скорочувала дорогу, яка зайняла в нас немало зайвого часу! Ми дерлися, тримаючись за гілки та каміння, проходяче засохле гірло потіку, каміння сипались та неочікувано падало на нас! Це була однозначно хороша прокачка ще на початку маршруту! Як тільки ми вийшли вже на дорогу, то відчулося таке полегшення! Далі шлях був в рази простішим! Дещо нагадував підйом на Петрос із Квасів! Йдемо вверх такою ж стрімкою дорогою, час від часу виходимо на полонинки! Людей на маршруті поки взагалі не видно, але на кожній полонинці стоїть добротна колиба, а на деяких і пасуться корови, за якими, чомусь, ніхто не дивиться! А найбільша несподіванка на маршруті - просто безліч білих грибів «Боровиків», які ніхто не збирає! Свани, які йшли з конями були сильно здивованими, як тільки дізналися, що ці гриби можна їсти! Не знаю, чи це нам так пощастило, чи тут кожного року так багкто грибів росте! Хто ще таке бачив у цій місцевості, напишіть в коментарях! Ми звісно ж не забарилися, назбирали декілька кілограм на весірню підливку!
Оскільки кожен мав рюкзаки по 20+ кілограм, а вийшли ми в обід, то дійшли за день ми тільки до полонини!
2-ий день дався якось приємніше, ніж 1-ий, напевно через ці душерозбираючі вигляди весь маршрут проте вертикального набору було більше 1000 метрів і під дощ потрапили двічі і сонце палило.... Після обіду, не спіша, ми дійшли до нашого наступного табору! Де також, як виявилось, є дві хатинки. Умов тут дещо менше, ніж на попередній колибі, де був навіть гамак, проте на такій висоті, де ми зустріли всього 1-их туристів, годі надіятись на щось інше! Як тільки дійшли, всі дркжно взялися розкладати свої намети.... Години дві всі кудись бігали туди-сюди, а я тим часом знімав таймлапси та насолоджувався сонячними променями, які розмалювавали нашу долину та льодовик, що позаду нас різними барвами! Червоно-чорна морена та біло-голубий айсберг - те що треба для вечірньої відеозйомки, коли праведне сонечко вже сідає... А команда тим часом готує вечерю...
розгорнути опис
згорнути опис
