От так от, все життя полювати за влучними словами, мандрувати між днів, слів і рядків.
Танцювати днями, снами і співати ночами, в душІ та і в дУші.
Колекціонувати враження, моменти і спогади. Горнутися у свободу і вивчати мотиви, наміри і наслідки. Свої. Насамперед свої власні. Губитися між значень і міксувати ризик з безпекою, тільки так, щоб без крайнощів і рівно тримати спинку, бо осанка завжди граційно ховає шрами на серці.
Згортатися клубочком і випускати кігті. Кокетливо загравати з життям, завідома знаючи, що програєш. Знімати із тіла втому та клопоти, ті що їх завдало життя, як тісну облягаючу сукню після важкого та спекотного дня. І змити б той потьмянілий поляг. Щоб світлом із серця, так як від Землі і до Сонця.
Багато років, сяк-так, намагатися зліпити щось путнє із своєї душі. Щоб не такою м'ягкою і ще жіночності трішки б підкрутити. Категоричності б збавити і підчитати тих пару недочитаних книг. Не зваблювати, а тільки здаватись і зачіска! Між усім цим ще змінювати зачіску, щоб не приїдалась.
А вкінці раптом визнати, що зайшла надто далеко.
Повертатися немає куди. Вже там, за поворотом чекають нові світи
А ти спи моя дівчинка, спи.
Завтра вранці знову доведеться піти.
© Душа Мегаполісу
розгорнути опис
згорнути опис
