Супермаркет у садку

Сьогодні я в газеті прочитала,
Посеред всіх заміток і новин,
Об'яву від людини,що шукала
Загублений дитинства відгомін...
Спочатку мимоволі посміхнулась,
А потім все ж читати почала...
І думкою одразу повернулась
До гойдалки старої край села...
Згадала, як чумазі і веселі
Гойдалися до вечора гуртом...
А потім поспішали до оселі,
Чекали нас вже хліб із молоком...
Ми їли із подякою до Бога
І тішилися вусам з молока...
Незнана ще була для нас тривога
І доля була сонячна й легка...
Нам треба було зовсім небагато,
Тоді ще й телефонів не було...
Лиш міцно щоб тримав за руку тато
І неня цілувала у чоло...
А інше все ми створювали самі:
Будиночки на дереві в садку,
Узимку з мішковини-нові сані,
Фортеці і палаци із піску...
Та нам тоді й на думку не спадало,
Що можуть забаганки інші буть...
Нам всього з головою вистачало...
Щось більше в нас було тоді, мабуть...
Ми їли помідори просто з грядки,
Солодку полуницю у піску...
Про біль у животі не мали й гадки,
У нас був супермаркет у садку...
Загублене, утрачене,забуте...
Залишився лиш присмак на губах...
Так хочеться хоч вісточку почути,
Хоч відгомін відчути у серцях...
Я стала мимоволі споглядати,
У натовпі шукаючи дітей...
У самі їхні очі зазирати,
Бентежачи ,напевно, цим людей...
Та те, що так шукала-не зустріла...
Не те це вже дитинство, що було...
У них воно тихесеньке й невміле...
Здається, із хворобою злягло...
В руках у них мобільні і планшети,
Дитинство ж їх боїться ,мов вовків...
З пластмаси, а не з палиць пістолети
І солодощів тисячі смаків...
У них є аквапарки і батути...
І повно всяких гаджетів нових...
Але ось те залишене й забуте
Давно вже не навідувало їх...
У них нема потреби уявляти,
Це все за них вже зроблено давно...
І часу вже немає розмовляти,
Усе є на екрані у кіно...
І смак солодкий хліба не відчують...
І каша вже запрісна й несмачна...
Тепер усе,що хочуть, те купують...
Життя для них розгорнуте сповна...
Але хіба все так і має бути?
Невже таке майбутнє це прогрес?
Дитинство те загублене й забуте
З країни наших забавок й чудес...
Невже воно вже зникло з цього світу?
Та ні, я не повірю,це не так!
Бо є на цій землі ще справжні Діти...
З дитинством тим загубленим в серцях...
Вони будують мріями країни
І з квітами говорять у садках...
Ці діти є надією на зміни,
Майбутнє цього світу в їх руках...
А інші,ті,що так на нас не схожі
Не винні в тому,зовсім навпаки...
Бо діти-то зернинки при дорозі,
А квітами вже роблять їх батьки...
Тож чуєте, дитинство те згадайте
До всіх його деталей та дрібниць
І діткам своїм в серденька вкладайте,
Мов цінність найдорожчу із скарбниць...
Бо виростуть і що вони згадають?
Дитинство не проходить, а біжить...
А дітки без дитинства підростають,
Не можна так,потрібно це змінить!
Читала я об'яву у газеті:
"Загублено дитинства відгомін!!!"
А скільки чахне зерен на планеті
В полоні модних гаджетів і стін??!!!!
А квітам треба книги й поцілунки,
Натхнення і надумані світи...
Розмови, а не купи подарунків...
Без цього їм до сонця не зрости...
А квітам треба дурощі й турбота
І гойдалка старенька край села...
Дитинство,повертайся на роботу
Без тебе не розквітне дітвора!
© Огнєва Інелла