Всі герої моєї сучасності, вирушали наодинці в подорож. Саме самотність і шлях - були для них ключем до зцілення і переродження.
Ну знаєте, як от героїня фільму "Дика", Елізабет Гілберт чи Валерій Ананьєв.
Тому і я собі так хотіла. Хотіла дуже палко. Хотіла дуже віддано.
Хотіла дуже пристрасно, ну і звичайно, мовчки, щоб ніхто часом не сказав:
- Так в чому проблема? Шуруй давай.
А я боялась. Просто боялась. Але! Я боялась не подорожі, а того що це буде недостатньо масштабно.
Бо ви ж знаєте, що ваша пташечка не плаває мілко(ну взагалі-то, пташечка не плаває зовсім). Але, якщо з мосту, то тільки з найвищого. Якщо у Київ то, тільки без нічого і за три дні. Якщо у драму, то тільки з головою. Ну, щоб історія була гарною.
Тому якщо я думала про свій шлях, то це мало б бути щось дуже знакове: навколосвітня подорож, або ж дальня мандрівка на край світу з наплічником і сотнею в кишені.
Щоб про це написали у всіх газетах, а на білбордах висів мій портрет із надписом:
Вона змогла, зможеш і ти!
Уявили?
А тепер до реальності. Накрило так, що не хотілось нічого. Їжа без смаку. Межа сон/реальність - зникла. Не тішило нічого. Хоча я старалась. Дуже. Я себе розважала. Я собі жартувала. Я себе шкодувала. І нічого. Я не відчувала нічого. Ні радості, ні болю, ні страху. Ні розчарування. Рівно.
А потім плюнула на все і вкрала себе до моря. Думала на відпочинок, але вийшло так, що під ніж.
Перша частина спецвипуску вже на ютубі.
Посилання на повне відео в Всі герої моєї сучасності, вирушали наодинці в подорож. Саме самотність і шлях - були для них ключем до зцілення і переродження.
Ну знаєте, як от героїня фільму "Дика", Елізабет Гілберт чи Валерій Ананьєв.
Тому і я собі так хотіла. Хотіла дуже палко. Хотіла дуже віддано.
Хотіла дуже пристрасно, ну і звичайно, мовчки, щоб ніхто часом не сказав:
- Так в чому проблема? Шуруй давай.
А я боялась. Просто боялась. Але! Я боялась не подорожі, а того що це буде недостатньо масштабно.
Бо ви ж знаєте, що ваша пташечка не плаває мілко(ну взагалі-то, пташечка не плаває зовсім). Але, якщо з мосту, то тільки з найвищого. Якщо у Київ то, тільки без нічого і за три дні. Якщо у драму, то тільки з головою. Ну, щоб історія була гарною.
Тому якщо я думала про свій шлях, то це мало б бути щось дуже знакове: навколосвітня подорож, або ж дальня мандрівка на край світу з наплічником і сотнею в кишені.
Щоб про це написали у всіх газетах, а на
білбордах висів мій портрет із надписом:
Вона змогла, зможеш і ти!
Уявили?
А тепер до реальності. Накрило так, що не хотілось нічого. Їжа без смаку. Межа сон/реальність - зникла. Не тішило нічого. Хоча я старалась. Дуже. Я себе розважала. Я собі жартувала. Я себе шкодувала. І нічого. Я не відчувала нічого. Ні радості, ні болю, ні страху. Ні розчарування. Рівно.
А потім плюнула на все і вкрала себе до моря. Думала на відпочинок, але вийшло так, що під ніж.
розгорнути опис
згорнути опис
