Ігор Дмитрів жив у селі Копанки Калуського району Івано-Франківської області. Закінчив Одеську юридичну академію. Активіст партії “Свобода”. Загинув від поранення кулею снайпера.
Розповідає Марія Дмитрів, мати:
“Я ходила на дачу – мала за містом дачу, і він щораз за мною бігав. Він дуже любив садити квіти. Він садив вишеньки – що я й не знала, де він діставав ті щепки! Такий, що в шкільному віці – він все прибіжить зі мною, понасаджує. Коли я на роботі, він іде і поливає ті квіти, доглядає. І коли я прийду з роботи, він мені розказує: “Мамо, там зацвіло вже!”, “Мамо, там вже плід принесло!” І я була дуже щаслива, я думала, буду з ним віка доживати, але життя… не так склалося.
У 15 років я його лишила, бо поїхала в Італію. В мене чоловік захворів. І він катетори міняв татові. Він з татом їздив до лікарів. Хто що казав – він… і п’явки клали, і масажистів наймали… а я була в Італії, я його лишила в 15 років!
По тому я купила землю, і ми почали будівництво. І він почав будувати хату. Коли вже збудував хату, він тата з міста забрав до села. І він там понасаджував саджанців, він там кроликів собі таких гігантських був купив, що такі вони були великі, велика порода. І будувався, і вчився заочно.
Йому було дуже важко, але він мені ніколи не жалівся. І він не був фальшивий. Він був справедливий. Не було значення, чи ти старший, чи ти молодший, чи ти вчитель, чи ти простий чоловік. Отак як він їздив на сесію. Він казав: “Мамо, я все знаю!” Скільки він тих книжок мав, тих законів, того всього, тої конституції, він все то перечитував… І так: він приїхав на заліки – заліки здали. Ну, хтось здав, хтось був готовий, хтось неготовий. І сказав викладач ложити по 200 чи по скільки там доларів. Чи не 200, а менше – чи по 30, чи по 50. А він каже: “Я здав, чого я маю?..” А викладач сказав: “Я ваші заліки не зараховую!” А він готувався, він ночами не спав, він день будує – на будові, а ввечері сидить за книжками, пише… Він каже: “Чого?!” І ви розумієте, там такі були сутички з викладачами, розумієте?
Я його кликала, йому вже було 30 років, я йому все “Ігорчику” казала. Він каже: “Мамо, та я вже старий хлоп, чого ви мене так називаєте? Ви приїдете, будете так казати – мені стидно! Прийдуть мої друзі!”
Так його любити, то така була любов коротка, ви розумієте. Серце материнське відчувало, що то любов дуже коротка. Такий в мене був синочок…”
= = =
“Характери гідності” – серія роликів про те, якими герої Майдану були в житті. Це короткі історії про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з близькими, мрії та прагнення. Розповіді найближчих родичів покликані нагадати нам про ціну свободи та відповідальність за її збереження. Спільний проект Національного музею Революції Гідності та ГО “Родина Героїв Небесної Сотні”.
Всі випуски доступні на каналі Музею: https://www.youtube.com/watch?v=P5-35ge4Gh0&list=PLC-zkopgZenZrwfyBcYnu3XI1LeG_olBt&t=0s
Музику спеціально для “Характерів гідності” написав і зіграв Роман Коляда.
Ідея та режисура: Дарина Кульчицька.
розгорнути опис
згорнути опис
