Ми далекі, чужі і окремі,
Ми про різне обидва горим:
Ви — в нарцис, я ж закоханий в кремінь,
Вам — Еллада, мені — тільки Рим.
Десь простори, моря, океани,
Десь солона безмежність вітрів,—
Тільки я, тільки я, окаянний,
Затримавсь на єдинім вістрі.
Вам весь світ — лазуреві безкраї,
А мені — вулканічний вертеп.
Де чутно, як тремтить і палає
Пеклом муки покараний степ.
Євген Маланюк
розгорнути опис
згорнути опис
