Нехай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля,
та тільки та ж палітра просині,
і обрій той, і та земля.
Холодним полум’ям займається
повітря мрійне, як вода.
Не надаремне серце мається,
коли завирувала даль.
Не марне дзвону вечоровому
вторує вороновий крик.
Скорись дорозі уготованій,
хоч і коритися не звик.
Але живий живому тішиться,
живий не думає про смерть.
По ярій вечора доріжці
йде місяця остання чверть.
Хай світ насів тобі на горло,
проклятим Макаром бродить ніч –
високі тіні, мрії, пориви
мережать зорі у вікні.
Тож хай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля –
але ще буде в ранках росяних
журитись благісна земля.
Василь Стус
розгорнути опис
згорнути опис
