Микола Стародубцев, родом з Кропивницького, пішов воювати як доброволець з самого початку АТО. До лютого 2015 був командиром саперного взводу батальйону НГУ “Донбас”, брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Курахового, у боях за Іловайськ та обороні Дебальцевого. У ході боїв за Іловайськ, отримавши численні важкі поранення, потрапив у полон до російських військових з 76-ї Псковської десантної дивізії, командир яких одразу поінформував, що вони мають завдання “тримати українських добровольців”. Під час перебування у полоні бачив, як на його очах від тяжких поранень та знущань вмирали побратими, яким не було надано будь-якої медичної допомоги. Після того як кілька українських солдатів померли без медичної допомоги, росіяни віддали Миколу разом із іншими пораненими бійцями Червоному хресту, через що йому пощастило залишитися живим. У той час як багатьох інших, попри обіцянки цього не робити, росіяни віддали ДНРівцям, які жорстоко знущалися над полоненими.
Після загоєння ран, отриманих під Іловайськом, Микола продовжував воювати. У лютому 2015, під час оборони Дебальцевого, отримав важке поранення, в результаті чого пережив 17 днів коми. “Коли вийшов з коми й поступово почав набирати моральну та фізичну міць, я вирішив, що чому після того ставлення, яке було до мене в російському полоні я говоритиму російською?.. Мені потрібно було навчитися заново говорити, отже я почну говорити українською мовою”, - розповідає Микола.
Доброволець зауважує, що його оточення, рідні дуже дивувалися його переходу на українську, думали, що це тимчасово, однак невдовзі самі почали постійно говорити з ним українською: “А мій 3-річний син взагалі російську забув. Отже, моє завдання виконано в моїй родині”, - підсумовує з усмішкою Микола.
Завершує свою розповідь Микола наголошенням, що перехід на українську та відмова від російської - це його відповідь росіянам за їхню агресію проти України.
розгорнути опис
згорнути опис
